By admin 
Глиняні таблички з давнього Угаріту пережили пожежу й руйнування міста близько 1190 року до нашої ери. Обпалена глина зберегла те, що зазвичай зникає безслідно: слова та музичні вказівки, записані понад 3400 років тому. Серед кількох десятків подібних текстів один вирізняється особливою повнотою — майже повністю збережений гімн, присвячений богині Ніккаль.
Ця знахідка дає найдавніше з відомих сьогодні практично повне творіння з текстом і системою нотного запису. Музика існувала задовго до цих табличок. Люди співали й грали на найпростіших інструментах уже десятки тисяч років. Однак саме тут уперше з’являється можливість не просто здогадуватися про мелодію, а спробувати її реконструювати й почути.
Музика задовго до клинопису
Сліди музичної діяльності сягають верхнього палеоліту. У печерах Швабського Альбу на території сучасної Німеччини археологи знайшли кістяні флейти віком близько 42–43 тисяч років. Інструменти виготовлені з кісток птахів і бивня мамонта, мають акуратно просвердлені отвори. Поруч із ними виявлено предмети мистецтва — фігурки та прикраси. Це свідчить про складну символічну культуру, де звук посідав важливе місце.
Ймовірно, голос і ритм тіла (плескання, тупотіння) з’явилися ще раніше. Спів міг супроводжувати ритуали, полювання, догляд за дітьми, роботу. В Африці — колисці людства — такі традиції, найімовірніше, існували вже в ранніх Homo sapiens. Точна мелодія тих часів назавжди втрачена: не було ні запису, ні інструментів, здатних зберегтися десятки тисячоліть у впізнаваному вигляді.
Коли ж люди почали фіксувати музику на матеріальних носіях, це сталося в Месопотамії. Найдавніший відомий фрагмент музичного запису — шумерська табличка з Ніппур приблизно 2000–1950 років до нашої ери. На ній містяться вказівки щодо налаштування ліри та інтервалів для виконання гімну на честь царя Ліпіт-Іштара. Текст фрагментарний, але вже показує наявність музичної теорії: назви струн, інтервали, діатонічні елементи.
Відкриття в Угаріті
У 1950-х роках французькі археологи вели розкопки на пагорбі Рас-Шамра в північній Сирії. Під шарами землі відкрився Угаріт — велике портове місто бронзового віку, що торгувало з Єгиптом, Кіпром, Хеттським царством і Месопотамією. В руїнах царського палацу знайшли архіви кількома мовами: угаритською, аккадською, хурритською.
Серед господарських документів, договорів і міфів опинилися 36 глиняних табличок із музичним змістом. Більшість збереглася фрагментарно. Одна — під номером h.6 — виявилася майже цілою. Її фрагменти (RS 15.30, 15.49, 17.387) з’єднали дослідники. Табличка зберігається в Національному музеї Дамаска.
Дата створення — приблизно 1400 рік до нашої ери. Текст написано хурритською мовою (місцевий діалект Угаріту), музичні терміни — аккадською. У колофоні згадано писаря Аммурабі. Твір визначено як «залузи-молитва» в налаштуванні «нід каб лі».
Що записано на табличці
Верхня частина містить хурритський текст, записаний безперервною спіраллю (частина рядків переходить з лицьового боку на зворотний). Це релігійний текст, пов’язаний із підношеннями богині Ніккаль — дружині місячного бога, покровительці садів і родючості. Один із можливих перекладів фрагментів говорить про прагнення умилостивити божество, про підношення кунжутної олії, про надію на прихильність і прощення.
Нижче — подвійна риска та аккадські музичні інструкції. Вони вказують інтервали та номери струн дев’ятиструнного інструмента sammûm (найімовірніше, різновид ліри). Система спирається на вавилонську музичну теорію: назви інтервалів (qablite, irbute, šaḫri та інші), які відповідають певним відстаням між тонами. Масштаб — гептатонічний із діатонічними елементами.
Нижче ще одна риска та колофон. Виконання передбачало співака в супроводі ліри. Це не просто мелодія — це ритуальна дія, де музика посилювала слова молитви.
Як звучить мелодія
Розшифровка тривала десятиліттями. У 1970-х роках ассиріолог Енн Дрофкорн Кілмер спільно з іншими дослідниками (зокрема, Марсель Дюшен-Гіймен) запропонувала перші реконструкції. Ранні версії іноді інтерпретували напрям гами навпаки, що змінювало характер звучання. Сьогодні існує кілька варіантів — не менше п’яти серйозних спроб.
Сучасні виконання на репліках давніх лір звучать незвично для сучасного вуха: модальні звороти, відсутність звичної мажорно-мінорної тональності, вільний або текст-орієнтований ритм. Мелодія часто сприймається як урочиста, дещо аскетична, з відтінком давньої східної традиції. Вона не «красива» в сенсі сьогоднішньої поп-музики — вона інша. У ній чується подих храмового ритуалу, де музика слугувала не розвагою, а засобом спілкування з божественним.
Розбіжності між реконструкціями пов’язані з тим, як саме інтервали проєктуються на конкретні висоти, як розподіляється ритм і де саме голос дублює чи контрастує з інструментом. Утім, усі версії зберігають упізнаваний «давній» колорит і дозволяють відчути, наскільки розвиненою була музична культура Близького Сходу вже в XIV столітті до нашої ери.
Місто, яке зберегло музику
Угаріт був космополітичним центром. Тут жили хуррити, угаритці, аккадці, єгиптяни, кіпрські торговці. Місто мало складну систему письма, бібліотеки та архіви. Музика входила в повсякденне релігійне та придворне життя: гімни лунали під час підношень, свят урожаю, ритуалів родючості.
Загибель Угаріту (ймовірно, внаслідок набігів «народів моря» або серії землетрусів і пожеж) виявилася парадоксальною. Вогонь обпалив таблички, зробивши їх міцнішими, і вони пролежали під землею майже три з половиною тисячоліття. Якби місто просто поступово занепало, глиняні документи могли б розсипатися або бути перевикористаними.
Порівняння з іншими давніми свідченнями
| Артефакт | Приблизна дата | Місце | Що збереглося | Значення |
|---|---|---|---|---|
| Кістяні флейти | ~42 000–43 000 років тому | Німеччина (печери Швабського Альбу) | Інструменти | Доказ ранньої музичної культури палеоліту |
| Табличка з Ніппур | ~2000–1950 рр. до н.е. | Месопотамія (Ірак) | Фрагмент інструкцій щодо налаштування та інтервалів | Найдавніша відома форма музичного запису |
| Хурритський гімн №6 | ~1400 р. до н.е. | Угаріт (Сирія) | Майже повний текст + нотний запис | Найдавніша суттєво повна записана пісня |
| Епітафія Сейкілоса | I–II ст. н.е. | Мала Азія (Туреччина) | Повний текст і мелодія на надгробку | Найдавніша повністю збережена пісня, зручна для сучасного виконання |
Хурритський гімн №6 залишається найдавнішим прикладом твору, де текст і музика збереглися разом у достатньо повному вигляді, щоб дозволити реконструкцію.
Епітафія Сейкілоса молодша на півтори тисячі років, але саме вона найчастіше звучить у сучасних інтерпретаціях — її нотація ближча до звичної європейської традиції й легше читається.
Чому давня мелодія досі важлива
Музика в Угаріті не була фоном. Вона брала участь у ритуалах, які забезпечували зв’язок між людьми та силами природи, між живими й предками. Гімн Ніккаль — це не просто «перша пісня». Це свідчення того, що вже тоді існувала розвинена система передачі музичної інформації, професійні музиканти та слухачі, для яких звук мав глибокий сенс.
Сьогодні реконструкції хурритського гімну лунають на фестивалях давньої музики, в документальних фільмах, в експериментах сучасних композиторів. Вони нагадують: людська потреба виражати себе через звук — одна з найдавніших і найстійкіших рис нашої культури. Глина Угаріту подарувала нам можливість почути хоча б відгомін того, як звучав світ в епоху, коли ще не було ні Риму, ні Афін у їхньому класичному вигляді.
Музика супроводжувала людину протягом усієї її історії — від печерних флейт до храмових гімнів бронзового віку. Хурритський гімн №6 — це не початок, а найдавніша точка, від якої ми можемо почати чути минуле.
Подальші дослідження археомузикології, нові знахідки та вдосконалення методів реконструкції продовжують уточнювати картину. Але вже зараз ясно: найперша пісня у світі — це не одна конкретна мелодія. Це вся низка людських голосів і інструментів, що простягнулася крізь тисячоліття. Хурритський гімн — одна з найяскравіших і найзбережених її ланок.