Ніл Мюррей — бас-гітарист легенд Whitesnake і Black Sabbath

У шотландському Единбурзі 27 серпня 1950 року народився Філіп Ніл Мюррей — людина, чия бас-гітара десятиліттями тримала ритм і додавала мелодійності до найгучніших рок- і метал-альбомів. Сьогодні йому 75 років, а його кар'єра нагадує справжній марафон через джаз-ф'южн, прог-рок, хард-рок і хеві-метал. Він не просто акомпаніатор, а повноцінний музикант, чиї басові лінії часто ставали незабутньою частиною пісні.

За роки роботи з Whitesnake Ніл Мюррей записав більше альбомів, ніж будь-хто, крім самого Девіда Ковердейла. Він грав у складах Black Sabbath, Brian May Band, Gary Moore та взяв участь у безлічі сесій з легендами. Його шлях розпочався з барабанів, а потім круто повернув до басу — і цей поворот змінив не лише його життя, а й звучання цілих епох року.

Сьогодні, коли великі стадіонні тури залишилися в минулому, Ніл Мюррей повернувся в рідні шотландські краї і навіть приєднався до місцевого аматорського театру для постановки мюзиклу We Will Rock You. Це не кінець історії, а продовження життя людини, для якої музика завжди була значно більшим, ніж просто робота.

Від барабанів до бас-гітари: перші кроки та впливи

Сім'я Мюррея любила музику, і вже у вісім років хлопчик почав грати на фортепіано, а згодом опанував тромбон. У шкільні роки він сидів за ударними в групі Slap Happy and the Dum-Dums разом із друзями. Але 1967 року, коли йому виповнилося 17, однокласник переробив звичайну гітару на бас — і це стало поворотним моментом. Ніл одразу відчув, що низькі частоти дають йому свободу й простір для самовираження.

Музичні смаки формувалися під впливом британського блюз-буму: Джефф Бек, Ерік Клептон, Джек Брюс із Cream. Пізніше додалися мотавнські басисти на кшталт Джеймса Джемерсона і Тіма Богерта з Vanilla Fudge та Beck, Bogert & Appice. Ці імена не просто надихали — вони задавали високий стандарт: бас має не лише тримати ритм, а й співати, вести мелодію, перегукуватися з гітарою.

Паралельно з музикою Ніл вивчав графічний дизайн у London College of Printing. Однак сцена вабила сильніше. На початку 1970-х він уже грав у професійних колективах, де на нього чекали експерименти та справжня музична школа.

Ранні роки: джаз-ф’южн, прог і пошук власного звучання

1973 року Мюррей ненадовго приєднався до джаз-ф'южн-гурту Gilgamesh Алана Гоуена. Це була складна, інтелектуальна музика, де басисту доводилося думати на кілька кроків уперед. Трохи пізніше він вирушив у тур США з Junior Hanson (пізніше — Junior Marvin із Bob Marley & the Wailers). Досвід американських клубів і студій дав йому впевненість і розуміння живої енергетики.

1974–1975 роки минули в Cozy Powell’s Hammer разом із майбутнім колегою по Whitesnake Берні Марсденом і клавішником Доном Ейрі. Тут уже відчувався потужний драйв хард-року. Наступний крок — Colosseum II, де він зустрівся з гітаристом Гері Муром і записав альбом Strange New Flesh. Бас Мюррея звучав там водночас потужним і мелодійним.

1976–1977 роках він грав у прог-роковому кентерберійському колективі National Health. Музика була дуже складною, майже джазовою, але комерційного успіху не принесла. Ніл зрозумів: щоб серйозно заробляти музикою, треба рухатися в доступніші жанри. Цей висновок привів його просто до дверей Девіда Ковердейла.

Whitesnake: золота ера та десять альбомів

Наприкінці 1977 року Ніл Мюррей став одним із засновників Whitesnake. Склад включав Ковердейла, гітаристів Берні Марсдена і Міккі Муді, барабанщика Дейва Доула. Уже перші релізи — Snakebite EP і Trouble (1978) — показали характер: жорсткий блюз-рок із чудовими мелодіями і потужним низом.

Альбоми Lovehunter (1979), Ready an’ Willing (1980), Come an’ Get It (1981) і Saints & Sinners (1982) закріпили успіх у Британії, Європі та Японії. Бас Мюррея на цих записах вирізнявся мелодійністю — він не просто повторював рифи, а додавав власні фрази, які запам'ятовувалися. Особливо яскраво це проявилося в пісні Fool for Your Loving.

1982 року після напружених сесій Saints & Sinners Ковердейл перетасував склад. Мюррей і барабанщик Іен Пейс перейшли до Гері Мура і записали Corridors of Power. Але вже 1983-го Ніл повернувся до Whitesnake, щоб перезаписати басові й гітарні партії для американської версії Slide It In. Отриманий ремікс став більш радіодружнім і допоміг групі пробитися на ринок США.

Тури того періоду були виснажливими: хедлайнерські шоу в Європі, підтримка Judas Priest і Jethro Tull в Америці, виступ на Rock in Rio перед 150 тисячами глядачів. Мюррей залишався в групі до 1986 року і за кількістю записаних альбомів поступається лише самому Ковердейлу. Пізніше йому довелося наймати юристів, щоб отримати належні роялті з мультиплатинового альбому 1987 року, в записі якого він брав участь на ранніх етапах.

Ці етапи свідчать, наскільки різностороннім залишався музикант. Дані взято з офіційного сайту neilbass.com та енциклопедичних джерел.

Black Sabbath, Brian May та інші яскраві сторінки

1989 року Козі Пауелл запросив Мюррея до Black Sabbath після відмови Гізера Батлера. Ніл записав альбом Tyr і вирушив у тур. Тут його бас звучав важче й похмуріше — від імпровізацій у дусі Джека Брюса до щільних металевих ліній. У 1994–1995 роках він повернувся для Forbidden.

Паралельно розвивалися проєкти з Браяном Меєм. У 1992–1993 і 1998 роках Мюррей грав у його групі, часто розігріваючи Guns N’ Roses. Це був зовсім інший досвід: більш мелодійний, майже поп-роковий матеріал, де бас мав бути точним і емоційним водночас.

Наприкінці 1990-х він співпрацював із Пітером Гріном у Splinter Group, повертаючись до блюзових коренів. А 1999 року возз’єднався з Марсденом і Муді в Company of Snakes, а згодом — у M3 Classic Whitesnake. У цих проєктах звучали класичні пісні раннього Whitesnake.

Окрема велика глава — мюзикл We Will Rock You за піснями Queen. З 2002 року та з поверненнями в 2019–2023-му Ніл відіграв у ньому понад три тисячі шоу. Це забезпечило стабільність і можливість щовечора грати перед живою аудиторією, не вирушаючи в багаторічні турне.

Стиль гри: мелодія, грув і служіння пісні

Головна риса Ніла Мюррея — вміння служити пісні. Його лінії рідко бувають технічно вишуканими, але майже завжди мелодійні й легко запам’ятовуються. Вплив Джека Брюса, Енді Фрейзера і навіть Жако Пасторіуса відчувається в тому, як він вплітав короткі фрази й ходи в тканину аранжування.

У Whitesnake бас Мюррея часто вів діалог із двома гітарами, створюючи щільну, але прозору текстуру — саме тому ранні альбоми групи досі звучать свіжо і потужнo.

Він легко перемикався між стилями: від складних прогресивних партій у Colosseum II і National Health до важкого, майже агресивного басу в Black Sabbath і грувового блюзового драйву в Whitesnake. Ця універсальність зробила його затребуваним сесійним музикантом — за кар’єру він попрацював із Джеффом Беком, Еріком Клептоном, Стінґом, Scorpions, Джо Сатріані, Стівом Ваєм і багатьма іншими.

Обладнання та підхід до звуку

У ранні роки Whitesnake Мюррей часто використовував Fender Precision із гладкими струнами. Пізніше експериментував з Alembic, Modulus Graphite та іншими інструментами. Сьогодні його основні баси — Sandberg California VM і кастомні моделі Ken Taylor із 48-вольтовими звукознімачами. Він ставить Hipshot-машинки і віддає перевагу круглим струнам Dunlop 45-105, іноді переходячи на напівкруглі для чіткішого мідрейнджу.

Підсилення також практичне: вдома і на репетиціях — Eden або Markbass із кабінетами Barefaced, на фестивалях часто бере те, що надають організатори (Ampeg SVT та аналоги). Головне для нього — не конкретна модель, а те, як бас лягає в мікс і підтримує гурт.

«Спосіб гри залишається зі мною незалежно від того, на якому басу я граю», — казав Ніл в одному з інтерв’ю. Це точно відображає його філософію: інструмент важливий, але характер і смак музиканта важливіші.

Сьогодні та спадщина

Повноцінних великих турів і студійних сесій в останні роки стало менше. Під час пандемії Ніл повернувся в шотландські краї, в район Селкірка. У лютому 2026 року він приєднався до місцевої аматорської театральної групи Selkirk Musical Theatre Group для постановки We Will Rock You — тієї самої, яку він знає вздовж і впоперек після тисяч вест-ендських шоу. Для нього це спосіб «віддати щось назад» регіону, де він тепер живе.

Ніл Мюррей ніколи не був найгучнішим чи найтехнічнішим басистом свого покоління. Але саме такі музиканти створюють фундамент, на якому тримаються великі альбоми й живі виступи. Його дискографія — це енциклопедія британського року другої половини XX століття. А його підхід — урок для молодих музикантів: слухай пісню, служи їй і не бійся змінюватися разом із нею.

Сьогодні, коли рок-н-рол уже не той, що в 80-ті, Ніл Мюррей продовжує залишатися частиною живої історії. І щоразу, коли звучить класичний Whitesnake чи Tyr, десь у міксах усе ще пульсує його впевнений, мелодійний бас.