By admin 
У сучасному мистецтві рідко зустрінеш людину, яка однаково впевнено почувається і за пензлями в майстерні, і за монтажним столом у студії. Юнна Аркадіївна Нікітіна саме така. Художниця, режисерка та монтажерка, вона створює роботи, де візуальна мова стає способом говорити про найскладніше — про шари пам’яті, про рух душі та про те, як реальність заломлюється в підсвідомості.
Її картини не залишають байдужим. У них є і експресія, і ніжність, і якась внутрішня правда, що проявляється поступово, ніби зображення проступають із туману. При цьому за плечима Юнни — серйозна професійна підготовка та досвід роботи в медіа, де точність і ритм вирішують усе.
Шлях до власного голосу: освіта та перші кроки
1986 рік, Москва. Саме тоді народилася Юнна Аркадіївна Нікітіна. З раннього віку вона опинилася в оточенні, де мистецтво й музика були природною частиною життя. Однак свій шлях вона будувала самостійно, обираючи не найочевидніший маршрут.
Спочатку — Гуманітарний інститут телебачення та радіомовлення імені М. А. Літовчина. Тут вона отримала фундаментальні знання про візуальну оповідь, монтаж, роботу з часом і емоцією кадру. 2008 рік став важливою віхою — диплом про закінчення інституту відкрив двері в професійне медіасередовище.
Паралельно або трохи згодом вона вступила до Школи сучасного мистецтва «Вільні майстерні» в Москві. Це зовсім інше середовище — експериментальне, вільне від академічних догм, орієнтоване на пошук власної мови. Саме тут, судячи з усього, остаточно сформувався той спонтанний, майже медитативний підхід до живопису, який сьогодні вирізняє її роботи.
Поєднання двох шкіл дало дивовижний результат: технічна вивіреність монтажерки та режисерки зустрілася з повною свободою художниці, яка не боїться відпустити контроль.
Режисура та монтаж: невидиме мистецтво збирати сенси
Мало хто зі глядачів задумується, скільки праці приховано за плавною зміною кадрів у фільмі чи кліпі. Юнна Аркадіївна працювала монтажеркою — зокрема, її ім’я значиться в титрах проєкту «Євген Грішковець: +1». Це та професія, де ти буквально склеюєш час, емоції та сенси.
Монтаж багато в чому схожий на живопис. Ти накладаєш шари, прибираєш зайве, посилюєш акценти, створюєш ритм. Не дивно, що людина, яка щодня працює з рухомим зображенням, у станковому живописі теж мислить динамічно. У її полотнах часто відчувається рух — вітер, вихори, летючі птахи, гілки, які ніби тягнуться кудись за межі полотна.
Сьогодні вона працює і як режисерка. Це дозволяє їй повністю контролювати процес — від ідеї до фінального кадру чи мазка. Такий синтез професій трапляється нечасто і робить її творчість особливо цілісною.
Живопис як розмова з підсвідомістю
Найцікавіше починається, коли Юнна Аркадіївна бере пензель. Її метод близький до автоматичного малювання сюрреалістів, але водночас глибоко особистий. Вона не робить попередніх ескізів. Починає спонтанно, майже імпровізуючи, намагаючись максимально вимкнути раціональний контроль. І тоді на полотні починають проступати образи — ті самі, які психологи називають парейдолічними.
Ви не повірите, але багато з нас у дитинстві дивились на візерунки шпалер чи килима і бачили там обличчя, тварин, цілі сцени. Юнна Аркадіївна свідомо повертається до цього дитячого способу бачення, тільки тепер це усвідомлений художній прийом.
«Абстракція для мене — це універсальна форма вираження багатошаровості навколишньої реальності та того, як вона трансформується в підсвідомості», — ділиться художниця. Фігуративні елементи з’являються вже в процесі роботи, ніби проявляючись із хаосу. Іноді експресія бере гору — і тоді залишається чиста емоція кольору та руху. В інших випадках образи викристалізовуються чіткіше: людські постаті, птахи, гілки, вихори.
Символи, які повертаються знову і знову
У роботах Юнни Аркадіївни є стійкі мотиви, які працюють як коди. Вітер — це майже завжди присутній, але невидимий герой. Він підхоплює, несе, перемішує. Птахи — символ свободи, душі, посланці між світами. Вихори та спіралі — енергія трансформації, цикли життя та внутрішні бурі. Гілки — зв’язок з корінням, пам’яттю, природою.
У картині «Вічна подорож» (2024, полотно, олія, 50×100 см) ці елементи сплітаються особливо сильно. Полотно ніби дихає рухом — здається, що постаті й форми перебувають у постійному переході, в дорозі, яка ніколи не закінчується.
Інша робота — «Тут взагалі-то Раю немає» — звучить майже як виклик. Назва та образи разом створюють відчуття чесного, без прикрас погляду на дійсність. Немає ідеальних світів, є тільки те, що ми бачимо й переживаємо тут і зараз.
«Сонячне затемнення», «Метод червоної собачки» та інші полотна продовжують ту саму лінію: дослідження межі між видимим і прихованим, між свідомим і тим, що тільки проситься назовні.
Міжнародний контекст і сьогодення
У 2023–2024 роках роботи Юнни Аркадіївни були представлені на The Wrong Biennale — одній із наймасштабніших альтернативних бієнале сучасного мистецтва у світі. Це подія, яка відбувається в десятках міст і онлайн, збирає незалежних художників, експериментаторів і тих, хто шукає нові форми висловлювання. Участь у такому проєкті — важливе підтвердження, що її мова зрозуміла далеко за межами однієї країни.
Сьогодні художниця активно працює в майстерні, ділиться процесом у соціальних мережах і виставляє роботи на арт-платформах. Її картини живуть власним життям — хтось купує їх для приватних колекцій, хтось просто зупиняється перед ними довше, ніж зазвичай.
Особиста історія та творча сила
Юнна Аркадіївна — дочка композитора та виконавця Аркадія Укупника. Музичне середовище, в якому вона виросла, напевно вплинуло на відчуття ритму та емоційну чутливість, які так помітні в її роботах.
В останні роки в публічному полі з’являлися різні історії, пов’язані з родиною. Як у багатьох людей, чиї близькі на виду, ці історії іноді ставали надбанням преси. Однак найважливіше — Юнна продовжує творити. А нещодавно намітилися й позитивні зміни у стосунках з батьком: він уперше за кілька років побачив свою онучку.
Саме в такі моменти особливо ясно: мистецтво для неї — не спосіб утекти від життя, а спосіб його прожити й осмислити. Донька, яка вже підростає, нові зустрічі, старі рани й нові надії — усе це неминуче лягає новими шарами на полотно.
Що залишається після зустрічі з її роботами
Картини Юнни Аркадіївни Нікітіної рідко залишають після себе спокій. Вони радше викликають бажання повернутися, придивитися ще раз, упіймати те, що в перший момент вислизнуло. У цьому їх сила — вони не дають готових відповідей, але запрошують до діалогу.
Її шлях показує, що справжній творчий голос народжується на перетині дисциплін, на стику техніки й свободи, свідомості та підсвідомості. І що навіть у найспонтаннішому мазку може ховатися багаторічний досвід — і особистий, і професійний.
Сьогодні, коли світ навколо стає дедалі більш фрагментованим, такі художниці, як Юнна Аркадіївна, нагадують: є речі, які можна висловити тільки через образ. І чим чесніше ти до себе в цьому процесі, тим сильніше відгукується робота в тих, хто її бачить.
Її полотна можна знайти на арт-платформах і в добірках сучасних художників. А сам процес — у студійних відео та розповідях, які вона іноді публікує. Це живий, триваючий діалог, до якого кожен глядач може долучитися на своїх умовах. І це, мабуть, найцінніше, що може запропонувати сьогодні мистецтво.